ТЕОРІЯ УПРАВЛІННЯ (управлінська думка) — міждисциплінарна самостійна галузь знань, яка поєднує наукові узагальнення з практичним досвідом роботи з управління. Т.у. живлять і наповнюють необхідними інформаційними матеріалами такі наукові дисципліни, як соціологія, психологія, економіка, історія, філософія, математика, інформатика, філологія, кібернетика, етика, біологія, етіологія, медицина та ін. У центрі розгляду Т.у. — стосунки, які розвиваються між людьми в процесі управління, пошук шляхів ефективного досягнення цілей організацій, соціальних єдностей та особистостей, які їх становлять.
Як синонім для Т.у. використовують поняття «управлінська думка». Це зумовлено тим, що система знань про управління не обмежується лише накопиченням інформації про ідеї, положення, теоретичні постулати, що характеризують її як науку. Вона об’єднує також відомості про конкретний досвід управління та найвищі досягнення в управлінській практиці, які дають підстави називати цей вид діяльності людини мистецтвом.
Т.у. сформувалася у цілісну систему наукових знань у відповідь на актуальну потребу суспільства в ефективній координації взаємодії людей за умов сучасної цивілізації. Основним її завданням на нинішньому етапі є виявлення факторів успіху в практичній управлінській діяльності.
Науковий пошук у Т.у. спрямовано на детальний розгляд чотирьох основних питань: 1. Хто управляє? Суб’єкти управління: окремі особистості, лідери, керівники різних рівнів управлінської ієрархії. 2. Ким (чим) управляють суб’єкти управління? У центрі розгляду — окремі особистості і зв’язки між ними, а також різні види ресурсів, які використовуються для досягнення мети управління. 3. Де здійснюється управління? Середовище, в якому відбуваються управлінські процеси, — організації формальні й неформальні як соціальні системи. 4. Яким чином здійснюється управління? Через здійснення цілісного комплексу окремих етапів управління, управлінський вплив, методи й засоби управління. Систематизація знань про управління наочно доводить, що основні закономірності Т.у. проявляються принципово однаково, хоч і в різних формах, на трьох рівнях їх практичного застосування: 1) окремої особистості; 2) робочої групи; 3) організації чи соціальної єдності в цілому. Усі вищеназвані об’єкти за кібернетичним підходом належать до класу цілеспрямованих систем, що самоорганізуються. Знання цього факту дозволяє в аналізі складних управлінських процесів залучати за аналогією приклади із систем інших рівнів. Виділення спільних для них рис полегшує прояснення принципової суті, яка лежить в основі об’єктивної закономірності, допомагає побудувати адекватну модель ситуації. Так, напр., може бути корисним порівняння життєвих циклів людини і організації для пояснення процесів, які відбуваються при взаємодії цілого зі своїми частинами тощо. Застосування знань з Т.у. є важливим для всіх суб’єктів управління щодо забезпечення оптимальної ефективності їх управлінських дій. Проте обсяги і конкретний зміст необхідної для них інформації залежить від різновиду управлінської діяльності, яку вони здійснюють.
Зазначають три основних різновиди управлінських дій з огляду на рівень свідомого ставлення до них реальних суб’єктів управління. Перший — стосується управлінських дій керівників за посадою. У Національному класифікаторі професій України ДК 003:2005 міститься близько 400 спеціальностей стосовно управління організаціями та їх структурними підрозділами. Цій групі професіоналів потрібні знання управлінських закономірностей у найбільшому обсязі, тому що від успішності їх дій залежить якість життя і праці підлеглих їм людей. Найчастіше управління саме й усвідомлюється в соціумі як особливий вид діяльності, що відрізняє керівників від підлеглих. Певна частина таких спеціалістів може не мати спеціальної управлінської освіти. Такими фахівцями є, напр., провізор-організатор, який керує фармацевтичним закладом; лікар на чолі лікувально-профілактичного закладу тощо. Тому для них підвищується значущість удосконалення знань із Т.у. в системі післядипломної освіти. Другий різновид стосується також групи професіоналів різних галузей, які в процесі своєї праці прямують до досягнення певних цілей. Однак ступінь усвідомлення ними своєї професійної діяльності як управлінської зазвичай буває невеликим. Їх оточення також не схильне вбачати в їх діях якусь управлінську роботу. Однак вона ними реально виконується. Якщо ці професіонали будуть додатково до спеціальних фахових застосовувати також і знання з Т.у., то можуть значно підвищити майстерність своєї праці. Напр., провізор має ефективно управляти процесом фармацевтичної опіки, щоб забезпечити оптимальний ефект приймання ЛП, що відпускається відвідувачу аптеки; лікар, який опікується пацієнтом, має управляти процесом відновлення його здоров’я тощо. Третій різновид управлінської діяльності стосується практично кожної людини тією мірою, як вона ставить перед собою певні особисті життєві цілі та бажає коли-небудь їх досягти. Якщо при цьому вона буде майстерно застосовувати знання Т.у., то зможе значно прискорити і поліпшити процес досягнення нових цільових станів, які покращують якість життя, розвивають і вдосконалюють її особистісні та професійні якості.
Отже, управлінська діяльність має широке розповсюдження в житті людини, тому знання Т.у. та їх практичне застосування корисне не лише для професійних управлінців, а й для найширшого кола осіб, які мають будь-які особистісні й професійні цілі. Знання з ефективного управління особливо необхідне для професіоналів, результати роботи яких мають високу соціальну ефективність, — провізорів, фармацевтів, лікарів та ін.
Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 2002; Словник-довідник для фахівців фармації з питань управління та економіки / За ред. В.П. Черних. — Х., 2001; Толочко В.М., Міщенко І.В., Великий Д.Л. та ін. Управління фармацією. — Х., 2004.